ГАЗЕТА «ВІЛЬНЕ СЛОВО» – У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНИ

Заступник Генерального директора Національного музею літератури України з науково-освітньої роботи Раїса Павлівна Сеннікова - ліворуч. Автор статті Тетяна Іванівна Комлік - праворуч. 
Світлина Віталія Приходька.

Скільки себе пам’ятаю з дитинства, у нас вдома на столику завжди лежали номери газети рідного міста Олександрії, яка зараз називається «Вільне Слово». Я тоді ще навіть не вміла читати і тільки розглядала картинки в газеті.

Хоч мої батьки передплачували і центральні видання, все ж таки найулюбленішою в нашій родині залишалась газета рідного міста, тому що вона була для нас найбільш «близькою». Мої батьки любили й шанували олександрійську газету і свою любов та повагу до неї передали й мені. Саме ця газета була другом та порадником у сім’ї. Центральні часописи публікували інформацію про події в усій країні та у світі, а місцева газета подавала багато місцевих новин і завжди мала свої «родзинки». Життя та газетна інформація були взаємопов’язані, «взаємопроникні». Завдяки цьому у мене виникала ще більша зацікавленість саме місцевою газетою, з’являлося «відчуття» цієї газети.

Змінювались часи, змінювалась назва місцевої газети, але незмінно у нашому домі на звичному місці знаходились номери газети, виданої в місті Олександрія. Після закінчення середньої школи я вже приїжджала до батьків тільки в гості, і завжди із цікавістю та задоволенням переглядала чималу купу газет та більш уважно читала найцікавіші публікації про героїчне минуле нашого міста, олександрійські заводи, лікарні, школи, про ветеранів війни та праці, окремих людей, які своєю діяльністю прославили Олександрію, про свята та інші урочисті події, статті про сімейні цінності, стосунки батьків та дітей, виховання молодого покоління. Газета, крім публіцистичних жанрів, друкувала художні твори: оповідання, поезію. Високе художнє слово ще більше привертало увагу до газети. Художні твори у ній з’являлись не тільки заради «чистого» мистецтва. Вони часто розкривали актуальні проблеми суспільства, дозволяли відчути їх глибше, надихали на добрі справи. Газетні публікації обговорювались у сім’ях та з друзями, їх радили читати іншим людям.

Іноді кажуть, що місцеві газети мають низький рівень, що найталановитіші кадри концентруються у столичних редакціях та газетах, які видаються у великих містах країни, але це точно не про газету «Вільне Слово». Хоч я вже давно жила у столиці, олександрійське «Вільне Слово» залишалось для мене найріднішим та найцікавішим, бо ця газета писала про найдорожче для мене: мою малу батьківщину, моїх земляків, друзів дитинства, однокласників, які жили в Олександрії.

Після того, як Україна здобула незалежність, в Олександрії почали виходити чотири нові газети, а саме: «Городской курьер», «Олександрійський тиждень», «Олександрійські відомості» (з 1996р. по 2011р.), «Олександрійська правда» (з 2006 р. по 2011 р.). Дві останні вже припинили своє існування. Незважаючи на економічні труднощі, газета «Вільне Слово» завжди зберігала високий професійний рівень.

Мої батьки протягом усього життя в Олександрії були віддані тільки одній місцевій газеті – «Вільне Слово», тому що вона завжди, на їхню думку, виходила у контексті життя. Заслуговує поваги газета, яка десятиліттями зберігає своє обличчя, не втрачає своєї актуальності, є улюбленою для певного кола читачів, котрі впродовж багатьох років залишаються їй вірними! Для своїх читачів газета «Вільне слово» є одним із шляхів пізнання навколишнього світу.

Багато змін відбулося за роки існування часопису: змінювались назви газети, її головні редактори, тематика публікацій, формат, обсяг, наклад. Але незмінним залишається те, що газета завжди була і є близькою олександрійцям! Газету читають, їй довіряють! Вона завжди правдиво висвітлювала і висвітлює головні події, що відбуваються в країні та в Олександрії, надає багато інформації про людей, які розбудовують та прославляють своє рідне місто. Своїми публікаціями "Вільне Слово" творить славетний літопис рідного краю!

Я відвідала багато країн світу, довелось працювати у Сполучених Штатах Америки. Бачила та читала різноманітні газети, які виходять у країнах Європи, Азії та Америки. Там є газети, які вирізняються багатим поліграфічним виконанням, мають цікавий дизайн, якісні фотоілюстрації. Але за змістом більшість тих газет присвячені рекламі, принаймні, реклама займає значну частину газетної площі. Багато публікацій також такої тематики, щоб привернути увагу до газети як до джерела реклами. Однак не слід говорити це про всі газети зарубіжжя. І там є дуже багато цікавих видань. Це, зокрема, газети, які видаються організаціями, метою яких є удосконалення навколишнього світу та людини в ньому. Хоч такі газети і спрямовані на обмежене коло читачів – тих людей, котрі так чи інакше пов’язані з діяльністю цих організацій, людей, які цікавляться відповідною тематикою.

Наші українські газети, хоча часто і мають більш скромне поліграфічне оформлення у порівнянні з газетами Європи та Америки, але вони часто більш різноманітні за тематикою, публікують близькі до життя читачів матеріали. Часто в українських газетах публікують статті авторів, які не є професійними журналістами, літераторами. Але дуже цікаво читати саме тексти таких дописувачів, думки яких близькі пересічним українцям. Лексика таких авторів – це лексика, яка використовується у повсякденному житті. Такі статті, які можуть створюватись на основі читацьких листів, можуть, однак, поряд з мовою, близькою до побутової, мати і ознаки професійної журналістської обробки, що в більшості випадків не пов’язано із втратою суттєвих елементів змісту, а частіше, навпаки, дозволяє краще сприймати та розуміти проблеми, про які йдеться у газетних публікаціях. На мою думку, газета «Вільне Слово» є однією з найкращих представників українських газет.

Зазначу без перебільшення, що саме газету «Вільне Слово» мої батьки читали майже до останнього свого подиху. У 2014 році вони пішли у кращі Вишнього світи: тато – 3 травня, а мама – 27 грудня. Після цих трагічних для нашої родини подій змінився мій статус стосовно газети «Вільне Слово»: я з читача перейшла у статус читача-автора, оскільки почала надсилати до редакції свої вірші, присвячені світлій пам’яті моїх батьків, та поезії іншої тематики. І саме публікації віршів на сторінках улюбленої газети батьків допомагають трішечки заглушити мій душевний біль від втрати найдорожчих для мене людей.

Я щаслива, що зараз чимало номерів рідної мені газети «Вільне Слово», з опублікованими на її сторінках моїми віршами, знаходяться серед експонатів у Національному музеї літератури України, який має давні традиції, розповідає про захоплюючу історію нашої Вітчизни та літератури, і про це може дізнатися кожен, хто побуває у цьому легендарному, відомому на всю країну музеї. Тож газета «Вільне Слово» стає колективним представником міста Олександрії у Національному музеї. Ці номери газети та окремі публікації стають вічними артефактами музейної справи. Ось так «біографія» газети «Вільне Слово» переплелася з біографією мого життя і стала музейним надбанням. Вірші, опубліковані на сторінках газети «Вільне Слово», читають на культурно-просвітницьких заходах, які відбуваються у музеї.

26 березня 2019 року газета «Вільне Cлово» святкуватиме свій столітній ювілей від дня заснування! Яка значуща подія! Хочу щиро подякувати працівникам редакції газети «Вільне Слово» та її головному редактору – Людмилі Іванівні Приходько за самовіддану працю, високий професіоналізм, любов до слова; побажати миру, міцного здоров’я, добробуту у родинах, творчого натхнення, вагомих здобутків у благородній журналістській справі та численної армії вдячних читачів.

Тетяна КОМЛІК, 05.08.2018 р. м.Київ